З 28 лютого по 3 березня в Українському католицькому університеті уже вп’яте відбулася візійна щорічна конференція від Міжнародного інституту етики та проблем сучасності і Факультету суспільних наук УКУ. Провідні українські та закордонні експерти впродовж 4 днів обговорювали моделі успішного функціонування нового суспільного договору.
Обговорення зокрема присвятили візії відбудови України та успішного функціонування нашої держави після перемоги. Участь у панельних дискусіях брали студенти та випускники УКУ. Ділимося з вами головними думками і тезами з цих панелей.
День 1. «Україна після перемоги: візія молоді» (студентська панель Школи журналістики та комунікацій УКУ)
Раніше у межах спільного спецпроєкту «Сміливі завжди мають щастя» з «Українським тижнем» студенти спробували окреслити, якою буде Україна після перемоги. Тож під час панельної дискусії магістри поділилися своїми думками щодо вектора руху України та напрямків, які нам треба розвивати, і щодо місії журналістів та фахівців з комунікацій у цій війні.
Анастасія Крупка
Анастасія Крупка, студентка 1-го курсу програми «Журналістика»:
Для мене в контексті нашої відбудови важливою є тема оборонної промисловості. Потрібно відстежувати те, що нам постачають партнери, розуміти, як це поєднується з нашими можливостями виробництва. Нині ми маємо багато своїх напрацювань, які вже проявляють себе на фронті. Тож разом з партнерами їх потрібно розвивати. Якщо хочемо миру, то маємо бути завжди готові до війни.
Співпережиття болю, уважність до слухача та чуйність мають бути рисами журналіста майбутнього. Бо за кожними статистиками і цифрами, які нам називають нині, стоїть чиєсь збережене чи втрачене життя, дім, робота, надія.
З правого боку наліво: кураторка проєкту Ольга Ворожбит та студенти ШЖК Віталій Голіч, Катерина Бортняк, Анастасія Крупка, Роксолана Бабій
Віталій Голіч, студент 1-го курсу програми «Медіакомунікації»:
Відчуваю, що живу в найбільш перспективній країні світу. Бо Україна майбутнього – це гарант безпеки Європи, це щит, що тримає стабільність. У нас є змога перебудувати свою економіку, яка за часів радянського союзу постала як великий нерівномірний промисловий гігант. Зараз ми маємо можливість змінитися, почати вкладати у стартапи, ініціативи, ідеї. Рік війни показав, що ми значно сильніші, ніж думали. Прикладом цього став і наш бізнес з його реакціями. Ініціативність нашої нації дозволяє кожному не тільки зберегти свій особистий добробут, а й підтримати тих, хто поруч.
Журналістика зокрема є передумовою для майбутньої перемоги. Але вже у повоєнній Україні і журналістика, і сприйняття медій громадськістю має змінитися. Українці повинні навчитися по-новому сприймати та споживати інформацію, стежити за джерелами, протидіяти фейкам. Культура журналістики має розвиватися і у зворотному напрямку – від аудиторії до ЗМІ.
Роксолана Бабій, студентка 1-го курсу програми «Журналістика»:
Важливо опиратися на цінності патріотизму та взаємодопомоги, вчитися доброчесності – не тільки академічної, а й життєвої. Разом з тим, потрібно пам’ятати і досліджувати свою історію. Треба навчитися не знецінювати себе як нація.
Катерина Бортняк
Катерина Бортняк, студентка 1-го курсу програми «Журналістика»:
Українська сміливість просочує всі наші сфери життя не тільки тут, а й за кордоном. Тому просувати тему культурної дипломатії у своїх матеріалах було дуже важливо для мене. Бо перемагаємо ми зокрема і завдяки цьому.
З недавніх спостережень – у часі війни особливо змінилася журналістика, вона стала більш людяною. Це насамперед про переживання, про героя. Журналістика майбутнього в Україні мусить зберегти цю тенденцію людсько- і людянооорієнтованості та акценту на допомогу. Як журналісти ми маємо бути вдумливими, бачити контексти і доносити їх людям, зокрема за кордоном. Аби там ми були відомі не лише війною, а й своєю культурою, освітою і розбудовою.
Впевнена, що війна не може змінити журналістику в гірший бік. Разом із принципом «не нашкодь», ми як медійники є консолідованими з нашою нацією. Журналістику визначають балансування і розуміння контекстів, тож на наші матеріали ми маємо дивитися поєднано – очима і українців, і журналістів.
Онлайн-трансляцію дискусії можна переглянути тут.
День 3. «Суспільний договір для майбутнього України» (візія студентів-бакалаврів)
У межах третього дня конференції студенти програм «Право», «Соціологія» та «Етика-Політика-Економіка» визначали можливі моделі функціонування нового суспільного договору. Ділимося тезами від кожної з команди:
Візія команди студентів Школи права УКУ (Марія Ошовська, Любомир Костирко, Денис Бойко, Арсен Гоць, Андрій Дубовий)
Суспільний договір – це динамічна система-ієрархія, яка складається з цінностей суспільства та їхньої реалізації. Під реалізацією ми маємо на увазі баланс, який шукають законодавці, пишучи закони, судді, коли вносять рішення, а також громадянське суспільство, коли застосовують публічний осуд.
У концепції нашої візії суспільного договору лежить три цінності – гідність, свобода та життя. Усі інші положення базуються насамперед на цій тріаді.
Першою та найвищою цінністю в сучасній Україні має бути саме гідність. Вона має багато визначень, ми ж пропонуємо розуміти її насамперед як сам стан чи якість того, щоб бути людиною. Якщо проаналізувати українське та світове законодавство, чітко простежуємо, що свобода та життя можуть підлягати багатьом обмеженням. Натомість, якщо ми переходимо до гідності – то вона є абсолютною і недоторканою. З гідності походять усі права людини, зокрема на свободу та життя. Саме тому ми ставимо гідність на перше місце.
Другою цінністю ми обрали свободу, третьою – життя. Чому – найкраще прояснять приклади. Усі ми з вами пам’ятаємо Революції Гідності, усі нині є свідками війни. Сьогодні тисячі людей помирають за свободу, тож було би дивно говорити про неї як про щось, що має менше значення, ніж життя. Свобода не обмежується тільки захистом від рабства чи тоталітаризму – вона об’єднує межі людських дій або бездіяльності.
До неформальних положень нового суспільного договору ми відносимо баланс інституту репутації, етичних та історико-культурних норм і соціального обов’язку. Звісно, інститут репутації беруть до уваги при обранні осіб на державні посади. Але сам інститут репутації краще працюватиме між умовними Іваном та Петром в межах одного села – саме тому ці положення залишаються неформальними.
Під соціальним обов’язком як елементом неформального суспільного договору ми маємо на увазі те, що кожен громадянин має нести відповідальність та вносити свою лепту у розвиток суспільства. В Україні досить поширеним явищем є патерналізм стосовно держави – усі вважають, що держава повинна їм забезпечити ідеальне життя. Переконані, що такого не потрібно впроваджувати – треба домовитися саме про те, аби кожен з нас був «маленьким гвинтиком».
У творенні нового суспільного договору мали би брати участь усі члени соціуму. Адже в іншому разі суспільний договір не матиме потрібної ваги та місії. Тут виникає резонне питання: яким чином до цих процесів творення можуть долучитися усі, якщо, очевидно, не всі матимуть однакову точку зору на вигляд суспільного договору. Відповідь на це питання – демократія як система, яка дозволить уникнути проблем і в підсумку винести єдине рішення.
Основним гарантом дотримання життєздатності суспільного договору мало би бути розвинене громадянське суспільство як концепція єдиного суб’єкта. Громадянське суспільство – сторож на службі демократії. Це арена для позасудового вирішення питань, що постають між урядом та суспільством.
Візія команди студентів програми «Соціологія» УКУ (Олександра Онистюк, Діана Іванченко, Ярина Завійська, Максим Сиса-Паньків)
Процес державотворення важливо аналізувати в історичному контексті. Для розв’язання кризових ситуацій для країн є саме та база і ті правила гри, на які громадяни згодні, і з якими звірятимуться щодня – чи то у взаємодії з державою, чи то з іншими громадянами. Навіть позбавившись авторитарного правління Януковича, українці не змогли досягти консенсусу у суспільстві. З одного боку, крах радянського союзу обумовив крах суспільного договору. З іншого боку – українці за понад 30 років не змогли породити повноцінну органічну альтернативу. Тож ми говоримо про суспільний договір як про двовимірне явище, коли маємо формальну сторону – це Конституція, яка є прописаною і ухваленою, та неформальну сторону – фактичні відносини держави і народу, які заважають працювати цій Конституції. Як формальна і неформальна сторони суперечать одна одній ми бачимо в приводах для революцій.
Ціннісне поле українського суспільства характеризується повільним відходом від радянщини, тому нам потрібно зосередитися на тому, аби реформувати принципи існуючого договору, щоб він дійсно працював.
До головних принципів ми відносимо такі поняття: суб’єктність (аби українське суспільство розцінювало себе носієм єдиної держави та її влади без розділення на «ми» та «вони»), правова держава (кожен має нести відповідальність перед законом), безпека (тільки після здобуття цього принципу ми можемо говорити про якісну життєздатність суспільного договору), гарант свободи (як основа всієї держави, що так характерно українцям) та довіра до інституцій.
Для українського суспільства важливо зробити рефлексію над тим, що відбувається сьогодні. Аби критерій ухвалення рішень відбувався на цінностях свободи, справедливості, поваги до людської гідності, толерантності та відповідальності. Разом із тим потрібно унеможливити меншовартість, яка характерна для цілих поколінь українців.
У новому суспільному договорі лежить органічна взаємодія трьох сторін: влади, народу та бізнесу. Їхня координація забезпечить функціонування різних сфер суспільного життя. На нашу думку, у творенні нового суспільного договору має брати участь нова українська еліта – люди, які є висококласними професіоналами у своїх сферах та користуються довірою суспільства.
Головними завданнями для забезпечення нового суспільного договору сьогодні є: реформування та злагоджена взаємодія соціальних інститутів, відхід від росії, поборення корупції та вихід на новий рівень політичної культури.
Візія команди студентів програми «Етика-Політика-Економіка» УКУ (Анастасія Звір, Юлія Зюбровська, Вікторія Кулиняк, Юлія Попудник)
Новий суспільний договір має бути спрямований саме на досягнення того, чого в Україні немає – цілісний розвиток кожного громадянина.
У будь-якому суспільстві існує певна неписана угода між його членами. Україна та українське суспільство виявило свою незгоду з давно усталеними нормами ще під час обох Революцій та продовжує це робити протягом 9-ти років війни. Новий суспільний договір необхідний для утвердження ідейних, ціннісних потреб і поривань українського суспільства. Старий договір було укладено через сильну травматизацію народу, зокрема репресії протягом століть, розділеність народу.
Ціннісний вимір нового суспільного договору має базуватися на питанні: «Як вберегти гідність окремої особи, сім’ї та сприяти національному поступу?».
Роздумуючи над тим, які сфери повинен охоплювати новий суспільний договір, ми уклали своєрідну тріаду, від якої напряму залежить загальне благо та добробут громадян – це утвердження справедливого судочинства, кардинальні зміни у функціонуванні місцевого самоврядування й децентралізація та вдосконалення інституцій.
Усвідомлення та втілення демократичних європейських цінностей не тільки у словах та гаслах, а їхня імплементація у щоденне життя українців – необхідна складова нового суспільного договору.
Сповідуючи цінності справедливості, прозорості, верховенства права, зміцнення національної ідентичності та вміння стратегічно планувати майбутнє України на десятки років вперед, індивід матиме змогу масштабувати ідеї цього суспільного договору за ланцюжком від сім’ї, середовища і громади до всієї держави.
Коли кожен з нас почне практикувати ці ідеї, показувати на власному прикладі їхню життєздатність та важливість, а згодом об’єднуватись у мережі з однодумцями, зміна буде непереборною.
Про найцікавіші ідеї та думки з інших панелей конференції розкажемо вже у наступних матеріалах на сайті.
Довідка Конференція «Стійкість та демократія: потреба нових етичних, солідарних і безпекових інфраструктур» є частиною щорічної серії міжнародних конференцій у межах теми «Цілісний людський розвиток». Цю серію започаткували у 2019 році Міжнародний інститут етики та проблем сучасності (IIECI) і Факультет суспільних наук Українського католицького університету.