Марія Ярема
Доктор біоетики
Викладачка кафедри богослов'я УКУ
Теорія гендеру як складова програми статевого виховання активно пропагується в освітніх закладах різного рівня в Україні. Успіх поширення цієї теорії пов’язаний, з одного боку, з маскуванням гендерних ідей під поняттями «гідності кожної людини» та «рівноправ’я чоловіків і жінок», а з іншого боку, з пропозицією цілковитого емотивізму та суб’єктивізму у питаннях ідентифікації та моралі, що легко сприймається в сучасну епоху. Саме у стрімкому просуванні теорії гендеру в українському та світовому контексті розкривається актуальність теми цього дослідження. Метою статті є критична оцінка теорії гендеру з точки зору антропології, зокрема оцінка сумісності теорії гендеру з поняттям гідності людини. Методи дослідження – аналітичний, синтетичний, узагальнення, дедукція. Результатом дослідження є виявлення несумісності конструктивістської теорії гендеру (найпоширенішого виду цієї теорії) з поняттям гідності людини. Така несумісність пов’язана з фактом відкидання згаданою теорією об’єктивної природи людини, яка у свою чергу є основою поняття людської гідності. Стверджуючи про нормальність суб’єктивної статевої ідентифікації всупереч об’єктивній біологічній статі, конструктивістська теорія гендеру підважує та знецінює поняття природи людини. Натомість людська гідність базується саме на об’єктивній унікальності природи людини посеред інших форм живого буття. Будь-яка спроба заперечити вагомість та об’єктивність людської природи загрожує поняттю людської гідності, так як остання втрачає своє обґрунтування. Водночас конструктивістська теорія гендеру розмиває поняття об’єктивної природи людини на користь довільного самовизначення. Заперечуючи вагомість виміру природи в ідентифікації людини, теорія гендеру з необхідністю заперечує гідність людини та права, які випливають з цієї гідності. Як висновок, поширення теорії гендеру в освітніх середовищах сприяє знеціненню людської гідності, а не навпаки.