Дискусія «Уроки війни й майбутня відбудова країни та суспільства» відбулася 2 липня у Львові. Зустріч стала другою із серії конференцій на тему майбутнього оновлення України після закінчення війни. Реалізація ініціативи відбувається на базі Українського католицького університету та НУ «Києво-Могилянська академія».
Учасники конференції «Уроки війни й майбутня відбудова країни та суспільства»
«Головною ідеєю було надати неполітичну платформу громадянському суспільству, провідним експертам з різних галузей для обговорення, якою буде Україна після війни. Візія – це те, що потребує вербалізації. Тому, що експертне середовище має розуміти яким є спільне бачення нашого майбутнього. Спочатку візія, цінності, а тоді – стратегія: конкретні кроки для реалізації цієї візії», — прокоментував важливість заснування такої ініціативи Сергій Квіт, президент НУ «Києво-Могилянська академія».
Володимир Турчиновський, декан факультету суспільних наук УКУ, зазначає, що через такі дискусії академічна спільнота прагне творити порядок денний як і український, так і глобальний: «Ми розраховуємо та сподіваємось, що ця платформа допоможе формувати певні механізми, політики та інструменти для того, щоби нашу візію можна було реально впроваджувати в життя».
Оксана Кулаковська, директорка Київського центру УКУ каже, що унікальність цієї платформи в тому, що вона об’єднує як і академічну спільноту, так і представників бізнесу та громадянського суспільства: «В цьому обговоренні беруть участь люди, які готові об’єднуватися для того, щоби транслювати спільні смисли та спільно впливати на публічні політики. Окрім того, у кожній із серій конференцій присутня інтерактивна прикладна частина, де всі учасники залучені до вироблення дуже конкретних рекомендацій, як ми як країна маємо рухатися далі».
Протягом конференції у Львові учасники обговорили питання місця України у глобальній змінній архітектурі безпеки, світоглядні та ціннісні підвалини, візію після перемоги.
Подаємо окремі тези з виступів учасників зустрічі:
Ярослав Грицак, історик, професор УКУ: «Україна є game changer – територією, де змінюються правила гри. Тому ми не знаємо, яким світ буде після цієї війни. Але ми знаємо, що це визначатиметься значною мірою тим, що буде діятися в і навколо України.
Україні залишилось пройти останній кілометр до трансформації. Але цей останній кілометр є найважчим і найважливішим. Кожна війна є трагедією, але одночасно і нагодою. І нагода для нас у тому, що Україна може стати новим східноєвропейським тигром, який буде змінювати світ. Перемогу треба готувати. Ми маємо досвіди двох майданів, коли перемогли, але шансом не скористалися. Знаючи, яку велику ціну платимо зараз за нашу перемогу, ми не маємо жодного морального права знову не скористатися з цієї нагоди. Нам треба з першого дня війни думати про перемогу і стратегувати про цю перемогу. Без стратегії ми не обійдемося».
Ярослав Грицак, історик, професор УКУ
Мирослав Маринович, дисидент, правозахисник, член-засновник Української Гельсінської групи, проректор УКУ: «Після закінчення війни ми знову сперечатимемося довкола своїх відмінностей. Мало того, вибухнуть усі випадки втоми один від одного та взаємного невдоволення, які проявилися під час масового переміщення населення і сьогодні ще “затиснуті під лавку”. Адже регіональні відмінності у поведінковій культурі виявилися не лише великими, а й конфліктогенними. Тут допомогти можуть дві речі. По-перше, пам’ять про отой дивовижний досвід національної згуртованості. Ми всі маємо бути активними носіями й відтворювачами цієї згуртованості. А по-друге, активна політика держави й громадських організацій щодо лікування згаданих ран. Потрібна буде самореабілітація суспільства».
Валерій Пекар, співзасновник Громадянської платформи «Нова країна», підприємець: «Три базові цінності української економічної політики після війни: воля, людяність, відповідальність. Під волею розуміємо економічну свободу, яка необхідна для того, щоби інновації могли розквітати в Україні. Людяність означає, що людина і людський капітал має бути в центрі економічної політики. Відповідальність – це самозарадність. Тобто, людина сама відповідає за свій добробут, а держава дбає тільки про тих, хто не може подбати про себе сам. Ці три цінності – воля, людяність, відповідальність – принципово протилежні цінностям теперішньої економічної політики, яка базується на інших речах: примат держави, примат активів і соціальність. Змінити ці три цінності на інші було б нереальною задачею, якби перші не були закладені в основу українських загальнолюдських цінностей.
Децентралізація – основа нашої антикрихкості. Чому ми виживаємо? Тому, що ми горизонтальні та мережеві. Нехай громади конкурують між собою у встановленні таких правил гри, щоби інвестори хотіли до них приходити».
Валерій Пекар, співзасновник Громадянської платформи «Нова країна», підприємець
Євген Глібовицький, член наглядової ради суспільного мовлення, учасник Нестерівської групи: «Час стиснувся, відповідно ми мусимо швидше реагувати на швидші зміни. Ми бачимо, як українські варіанти розвитку перескочили на десятиліття вперед. І тому про це важливо говорити. Це тільки початок обговорення – далі таких розмов буде більше, вони будуть глибшими. І тоді ми почнемо будемо готові відповідати на ніби-то прості питання, які раптом виникатимуть в політиці, бізнесі, суспільстві».
Євген Глібовицький, член наглядової ради суспільного мовлення, учасник Нестерівської групи
Алла Петренко-Лисак, кандидатка соціологічних наук, доцентка факультету соціології КНУ імені Тараса Шевченка: «Після 2014 року, українці ставлять на перший план не матеріальні цінності, а безпековий фактор. У цьому частково криється відповідь, чому Притула так легко зібрав на Байрактар, елемент безпеки. У статті “Українець майбутнього” ми з Андрієм Длігачем прописали ті цінності, до яких українці зараз повертають Європу: воля, сміливість, відповідальність, людяність, рішучість, гідність, винахідливість, спроможність дивувати світ».
Алла Петренко-Лисак, кандидатка соціологічних наук, доцентка факультету соціології КНУ імені Тараса Шевченка
Павло Клімкін, міністр закордонних справ України (2014-2019): «Наше існування як країни та нації – не предмет компромісу. Ми мусимо зрозуміти, в чому наша сила та слабкості. Зрозуміти, як ми будемо будувати процес руху до ЄС, як продовжуватимемо процес трансформації, як позбавитись пострадянськості. Сказати: “Так, ми гідні своєї середньовічної історії, яка йшла через Європу, через свободу та гідність”. Але маємо зрозуміти, що це означає для нас зараз».