Володимир Турчиновський
Декан Факультету суспільних наук УКУ, директор Міжнародного інституту етики та проблем сучасності УКУ
Ключове завдання, яке ми ставимо сьогодні перед собою та світом, полягає у необхідності будувати етичну інфраструктуру
Сьогодні Україна є не лише простором глобальної солідарності, а й її суб'єктністю. Боротьба за свободу рідної землі створила силове поле солідарності, яке відчувається далеко поза межами наших кордонів.
У своїй недавній статті «The Truimph of the Ukrainian Idea» колумніст NYT Дейвід Брукс пише, що українці перемагають сьогодні не тільки через завзяття та військову майстерність, а й передусім тому, що воюють за вищу та шляхетнішу, аніж у наших ворогів, ідею. Тому й світ йде за Україною. Підхоплюючи думку Брукса, додам, що у цій ідеї світ відчуває життя і подих майбутнього на противагу до російського геноцидального зусилля знелюднити світ та ув’язнити його майбутнє у минулому.
Фото - Big Kyiv
Ключове завдання, яке ми ставимо сьогодні перед собою та світом, полягає у необхідності будувати етичну інфраструктуру, в основі якої лежить етика солідарності, жертви, відваги та гідності. За «етикою в дії» стоять години важкої психологічної та духовної праці і боротьби, багато поту та крові, жертв та служіння до останнього подиху. Ми це добре розуміємо сьогодні. Тому справді вільне суспільство є моральним звершенням, як свого часу сказав лорд Джонатан Сакс у своїй подячній промові, отримуючи нагороду Темплтона.
Тому, майбутнє, яким «вагітне» наше теперішнє, є остаточно моральною категорією, а не просто цоканням годинникової стрілки. Майбутнє є передусім проєкцією нашої моральної візійності поєднаної із надією. Себто здатності помислити про себе як про добротолюбця та добродія, здатності уявити себе джерелом і творцем добра, здатності уявити себе у просторі солідарного «ми».
Моральна візійність — це про визнання центральності міжособових стосунків, у яких творитиметься майбутнє, та які ставитимуть цілющими, тобто повертатимуть цілісність (зцілюватимуть) надломленому і надщербленому. Це про здатність думати категоріями цілісного людського розвитку. Моральна візійність — це вміння помислити власну зрілість категоріями зростання у добрі та побачити майбутнє через призму турботи і служіння.
Майбутнє, яким«вагітне» наше теперішнє, є остаточно моральною категорією
Наше майбутнє насправді народжується не з питання про те — «що саме робити?». Штучний інтелект шукає відповідь на питання«що зробити?», зважуючи, порівнюючи, оптимізуючи та проєктуючи можливі моделі поведінки, опрацьовуючи при цьому з блискавичною швидкістю неймовірні масиви даних. Людина вибудовує свій стосунок із майбутнім, запитуючи себе передусім про«Чому?» та «Навіщо?». А, отже ж, нам, людям, спершу йдеться про сенси, місію і покликання як у персональному, так і у солідарному вимірах. А тоді вже, кожен запитує себе про те, «Як?» прожити своє «Чому?» — служачи чи грабуючи, люблячи чи вбиваючи, звільняючи чи гноблячи, даруючи життя чи позбавляючи його? І коли ми уважні до наших«Чому?» та «Як?», то розуміємо і «Що?» нам робити. А наші плани стають дорожніми картами для втілення знайдених сенсів і сповнення наших покликань.
Якщо дивитися з точки зору суспільних категорій, то минуле остаточно довершується у теперішньому. А наше теперішнє вже «вагітне» майбутнім. У цій взаємодії, думаю, розкривається формула людського життя. Ми це інтуїтивно відчуваємо і розуміємо.
Подумаймо собі про «вдячність». Вдячність, яку ми відчуваємо та проживаємо «тут і зараз», але, яка також працює із нашим минулим, оживляючи і довершуючи його. І разом із цим моделює та розкриває перед нами наше майбутнє. Невдячність також робить свою роботу з минулим і майбутнім.
Життєстійкість якраз і є наснагою та здатністю жити, довершуючи минуле, «вагітніючи» майбутнім і «народжуючи» його. Так наша життєстійкість стає життєдайною. Тому, замало, гадаю, говорити лише про «стійкість», коли ми говоримо суспільними категоріями. Глибинний сенс людської стійкості у її здатності оберігати і дарувати життя.
Думаючи візійними категоріями, моделями, практиками суспільного життя, нам слід не випускати з-під уваги життєстійкість і життєдайність, які розгортають перед нами архітектуру простору і часу нашої суспільної дійсності.
Й справді, наші безпекові роздуми про майбутнє стосуються і простору, і часу. Ми хочемо не лише жити у місці безпечному, а й у безпечному часі. Можу помилятися, але мені здається, що нам простіше оперувати категоріями простору та місця, коли йдеться про безпекові питання, аніж, коли входимо в проблематику часу (із темами тяглості, тривалості, сталості, ідентичності, вини, відповідальності, вдячності тощо). Зрештою, у наших безпекових дискусіях виринає не тільки тема місця і часу, а й передусім людських стосунків (нашого «ми» супроти їхнього «вони»), які виповнюють і простір, і час. Словом, безпека чи небезпека — передусім криється у якості наших стосунків. Корумповані стосунки приносять із собою відчуття ескалації небезпеки, страху, недовіри, загрозу та вибух насильства.
Звернення до німецької нації Федерального президента Німеччини Вальтера Штайнмаєра (27 жовтня 2022 року) є чудовою ілюстрацією того, наскільки глибинні пласти політичної, суспільної та ціннісної дійсності починають переосмислювати під впливом української боротьби за свободу та демократію. Одна із ключових тез президента полягає у тому, що «нам потрібні активні, а точніше — стійкі громадяни». Чому? Тому, що «Наша демократія також є частиною нашої критичної інфраструктури», — підкреслює Штайнмаєр.
Ми з вами в Україні добре розуміємо, що нові обставини та світоглядна переоцінка потребуватимуть від усіх нас — європейців — нових суспільних практик та плекання відповідних громадянських чеснот. Одним із результатів цього процесу буде формування нової етичної інфраструктури у силовому полі солідарності та гідності.