top of page

Сексуальне насильство під час війни: правовий і моральний вимір



Юрій Мартинюк


Викладач кафедри богослов'я УКУ





Жодна війна в історії людства не минала без здійснення такої жорстокості, яку сьогодні, в ХХІ столітті, ми називаємо злочинними порушеннями гуманітарного права та законів і звичаїв війни. За визначенням Римського статуту до них належать: геноцид, злочини проти людяності та воєнні злочини. Не є винятком в цьому переліку і сексуальне насильство під час війни, яке за своїм складом може відноситись до кожної із згаданих категорій. Найзагальніше окреслення цього злочину визначає його як зґвалтування або інші форми сексуального насильства вчинені військовими під час збройного конфлікту стосовно ворогів, чи своїх співвітчизників. До ХІХ століття зґвалтування сприймалось як форма компенсації за участь у війні для вояків перемагаючої сторони. Перші спроби уникнення, попередження та засудження сексуального насильства як форми звичаїв та законів війни здійснювались ще в епоху пізнього Середньовіччя за сприянням Католицької Церкви. Прикладом таких спроб можна згадати релігійний рух в Католицькій Церкві «Мир та перемир’я Боже» (лат. Pax et treuga Dei), що мав на меті зменшити кількість насильства під час воєн. Наступним прикладом таких спроб можна вважати формування образу благородного воїна-лицаря – захисника слабких та невинних. Першу чітку законодавчу заборону зґвалтування під час війни можна знайти в Кодексі Лібера (1863р.) – підписаної Авраамом Лінкольном інструкції про спосіб поведінки солдат у воєнний час. Згодом заборона зґвалтування з’являється у Женевських та Гаазьких Конвенціях. На Нюрнберзькому та Токійському військових трибуналах після ІІ Світової війни його було названо злочином проти людяності. Зрештою на всіх наступних післявоєнних судових процесах зґвалтування та сексуальне насильство визнавалось воєнним злочином та злочином проти людяності. І на кінець, в результаті провадження Міжнародного кримінального трибуналу після громадянської війни в Руанді, що тривав з 1995 по 2016 рік, зґвалтування та інші форми сексуального насильства були визнані елементами геноциду.


ПРАВОВИЙ ВИМІР

Усі злочини сексуального насильства, вчиненого під час збройного конфлікту підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду в Гаазі (Нідерланди), діяльність якого базується на Римському статуті. Те, що Україна підписала Римський статут ще в 2000 році та все ще не ратифікувала його до тепер, має бути предметом окремого аналізу. Склади цих злочинів містяться безпосередньо у статтях 6-8bis статуту, а детальне тлумачення їх описане в офіційному окремому документі Міжнародного кримінального суду «Елементи злочинів». На підставі цієї деталізації можна зрозуміти який вчинок має ознаки злочину сексуального насильства. Поряд із зґвалтуванням згадуються сексуальне рабство, примушення до проституції, примусова вагітність, примусова стерилізація чи будь-яка інша за тяжкістю форма сексуального насильства. Усі вони є грубими порушеннями Женевських конвенцій. В «Елементах злочину» поданий чіткий опис складу злочину: «Злочинець вторгся в тіло людини шляхом дії, яка призвела до проникнення, навіть незначного, в будь-яку частину тіла жертви або злочинця статевим органом, або в анальний або статевий отвір жертви будь-яким предметом або будь-якою іншою частиною тіла». Таким чином до форм цього злочину можна зараховувати і умисне скалічення первинних та вторинних статевих ознак. Однак інші вчинки перверсивної сексуальної поведінки агресора стосовно жертви, що не передбачають проникнення в її тіло чи тіло самого злочинця, вже можуть бути виключені з відповідної кваліфікації злочину, не зважаючи на те, що вони теж можуть спричинити важку психічну шкоду і травму для жертви.

В документі окреслені обставини вчинення злочину сексуального насильства: «Вторгнення було вчинено із застосуванням сили або загрози застосування сили чи примусу, наприклад, викликаного страхом перед насильством, примусом, затриманням, психологічним тиском або зловживанням владою, відносно такої особи чи іншої особи, або шляхом використання примусового середовища, або вторгнення вчинено відносно особи, нездатної дати справжню згоду». Останнє зауваження стосується як фізично недієздатних або обмежено дієздатних осіб, так і тих, чия дієздатність обмежена законом (наприклад діти через свій вік). Однак має місце справедливий сумнів щодо здатності жертв давати дійсно справжню згоду в ситуації постійної військової агресії ворога, яка її обумовлює. Ця обставина має важливе значення для подальшої моральної оцінки злочину сексуального насильства.

Подальші обставини складу злочину дозволяють кваліфікувати його як воєнний злочин або злочин проти людяності. В першому випадку визначається, що дії мали місце в контексті збройного конфлікту неміжнародного характеру та були пов’язані з ним, а самому зловмиснику були відомі фактичні обставини, які встановлювали наявність збройного конфлікту. Таким чином як воєнні злочини можуть кваліфікуватись вчинки комбатантів стосовно своїх співгромадян. Для окреслення сексуального насильства як злочину проти людяності встановлюється, що дія була вчинена в рамках широкомасштабного або систематичного нападу, спрямованого проти цивільного населення, а сам злочинець знав, що ця поведінка є частиною широкомасштабного чи систематичного нападу, спрямованого проти цивільного населення, або бодай мав намір зробити таку поведінку частиною широкого чи систематичного нападу. Отже, достатньо лише самого наміру агресора вчиняти відповідні дії як елемент широкомасштабного чи систематичного нападу, щоб назвати їх злочинами проти людяності.


Згідно офіційного звіту ООН стосовно російсько-української війни, станом на 10 липня 2022 року було відомо про 124 доведені випадки сексуального насильства. Проте під час самої презентації звіту було згадано, що це є вершина айсбергу, адже в умовах війни є важко зібрати необхідну доказову базу, а самі жертви воліють утримуватись від свідчень, щоб не подразнювати свою глибоку рану. Нещодавно представниця генсека ООН Праміла Паттен зробила заяву про те, що зґвалтування є частиною російської «воєнної стратегії» в Україні. Це серйозне звинувачення є далеко не безпідставне. Якщо поглянути в історичній перспективі на російські військові дії, то можна зауважити, що сексуальне насильство було часто, за словами Миколи Орлова, звичаєм військових дій росіян. Після битви за місто-фортецю Ізмаїл в 1790 році Олександр Суворов віддав місто своїм солдатам на три дні розбою без обмежень жорстокості. За спогадами багатьох очевидців, а згодом авторів своїх спогадів (Леонід Рабічев, Володимир Гельфанд, Ентоні Бівор, Габі Кьопп, Рут Шумахер і ін.) російські військові під час «визволення» Європи від нацизму вдавались до масових зґвалтувань жінок, про які було заборонено згадувати по завершенню ІІ Світової війни. За різними даними жертвами цих звірств стали близько 2 мільйонів лише німкень. Очевидці пригадують, що ці зґвалтування мали системний характер. Не є винятком і пізніші війни за участю російських військових, як в Афганістані, в Чеченських війнах, так і в теперішній війні з Україною.


МОРАЛЬНА ОЦІНКА

Серед усіх офіційних документів Католицької Церкви не виділяють окремої частини, присвяченої виключно сексуальному насильству як особливої форми жорстокості і злочинного діяння. Однак про одну з найбільш поширених форм цього насильства таки згадується. У Катехизмі Католицької Церкви зґвалтування визначається як «насильне втручання в сексуальну інтимність людини. Воно є посяганням на справедливість і любов. Зґвалтування глибоко ранить право кожного на пошану, свободу, фізичну і моральну цілість. Воно завдає тяжкої шкоди і може поламати ціле життя жертви. Воно завжди є внутрішньо злим вчинком. Ще важчим гріхом є зґвалтування, вчинене родичами (див.: кровозмішання) або вихователями щодо дітей, які їм довірені» (§2356). З наведеного визначення зрозуміло, що кожне сексуальне насильство, як і зґвалтування, є втручанням в сексуальну інтимність людини, посягає на справедливість і любов, зранює фізичну і моральну інтегральність, спричинюючи значної шкоди жертві. Особливо важливим є визнання його гріхом і внутрішньо злим вчинком. Стосовно такого виду вчинків св. Іван Павло ІІ у енцикліці «Євангеліє життя» подає належну характеристику: «Жодні обставини, жодна мета, жоден закон на світі не зможуть зробити прийнятною дію, яка сама собою є негідною, бо суперечить Законові Божому, що записаний у серці кожної людини, пізнається розумом і проголошується Церквою» (§62). Це означає, що не існує жодних життєвих умов, при яких сам собою негідний вчинок, або внутрішньо злий вчинок, може мати морально добру або бодай нейтральну оцінку. Говорячи сучасною мовою, він по замовчуванню є злом у самому собі.

Те, що зґвалтування є гріхом проти любові через свій насильницький характер, не викликає окремої необхідності в глибшому роз’ясненні. Однак в якій мірі воно посягає на справедливість і чому в епоху Середньовіччя його вважали порушенням саме сьомої Божої заповіді а відтак і дев’ятої? Св. Тома Аквінський класифікував зґвалтування як різновид хтивості (пожадливості) поряд з розпустою, розбещенням, перелюбом, інцестом, святотатством та содомією. Суть цього гріха хтивості, на його думку, полягає у пошуку статевого задоволення невідповідного до належної підстави. Ця невідповідність може виявлятись у двох формах: бути несумісною з природною метою вчинку та у вигляді примусового залучення особи, з якою нападник є у невідповідних стосунках. Таким чином статева єдність, як належна форма стосунків між одруженими чоловіком та дружиною, у випадку зґвалтування є насильним порушенням належного порядку. Стосовно одруженої жінки – це порушення порядку відносин з її чоловіком, у випадку неодруженої – відносин з її батьком. Саме таке символічне значення в західно-християнський традиції має жест вручення батьком нареченої нареченому перед укладанням подружжя. Це жест зміни порядку стосунків дочки з батьком на формат подружніх стосунків між чоловіком і дружиною. В контексті парадигми дистрибутивної справедливості цей жест багатьма помилково трактувався як передачу прав від батька до нареченого на певну форму власності. Але таке пояснення є цілковито недоречне і помилкове, адже в парадигмі комутативної справедливості вирішальну роль мають саме стосунки між особами відповідного порядку взаємин. Взаємини між батьком і дочкою є зовсім іншого формату, аніж подружні взаємини між чоловіком і дружиною. І таким чином жест вручення нареченої батьком є радше виявом його особистої згоди та свідомим визнанням щодо справедливої зміни формату відносин. Саме тому зґвалтування і розцінювалось як посягання на порядок такої комутативної справедливості, посягання на те, що не належить нападнику, а саме – відповідний рівень відносин із жертвою шляхом насильного усунення в цьому вчинку законної чоловічої постаті з її життя. Як наслідок, нападник ніс відповідну карну відповідальність і перед скривдженою жертвою і перед її батьком або чоловіком.

Через складність такої інтерпретації, що часто породжувало хибне трактування в оцінці описаних зловживань, з’явилась необхідність змістити акценти з порядку взаємин на цінність гідності особи. Саме Папа Іван Павло ІІ у «Листі до жінок» (1995р.) наголосив на центральність гідності жінки і її пошани в контексті моральної оцінки сексуального насильства. «Настав час рішуче засудити види сексуального насильства, об’єктом якого часто є жінки, і ухвалити закони, які ефективно захищатимуть їх від такого насильства. В ім’я поваги до людської особистості ми також не можемо не засуджувати широко поширену гедоністичну та комерційну культуру, яка заохочує систематичну експлуатацію сексуальності та спонукає навіть дуже молодих дівчат до використання свого тіла для отримання прибутку».

Інший важливий аспект моральної оцінки сексуального насильства підсумований у Компендіумі до Катехизму Католицької Церкви, згадуючи, що воно належить до найтяжчих гріхів супроти чистоти та є «виявом пороку розбещеності». Але справедливим є запитання: супроти чиєї чистоти є гріх зґвалтування? Чи допускається гріху супроти чистоти жертва зґвалтування? Попри те, що сам вчинок є скерований проти фізичної та моральної інтимності та інтегральності жертви, єдиним винуватим у грісі проти чистоти є виключно нападник і агресор. Тут має місце моральний принцип можливості припинення злого вчинку. Карну відповідальність, а отже й винуватість несе виключно нападник, адже лише він має владу припинити таке насильство. Більше того, у правовій кваліфікації злочину сексуального насильства ключову роль відіграє поняття «справжньої згоди». Є воно важливе і для моральної оцінки. Хоча законодавство і не може бути само по собі критерієм моральності, однак годиться як передумова для моральної рефлексії. Слід зауважити, що обставини агресивної війни та окупації виключають будь-яку можливість наявності «справжньої згоди» у жертви через пануючу атмосферу примусу та страху за життя власне і своїх рідних. Сумнівна «справжня згода» жертви буде завжди обумовлена страхом до воєнних дій і агресії.

Чи може полегшуватись моральна і карна відповідальність нападника, якщо припустити, що він діяв з примусу, тобто наказу згори? Відповідь є однозначно негативна, адже виконувати завідомо злочинний наказ жоден військовий не зобов’язаний і має законне право відмовитись від його виконання. Прикривання моральної, та й карної відповідальності обов’язковістю наказу в цьому і подібних випадках позбавлені жодного підґрунтя.

Роздумуючи над невиправданою жорстокістю сексуального насильства пригадуються постаті Св. Марії Горетті, блаженної Анни Колесарової чи 10-ти ельжбетанок, проголошених блаженними в червні 2022 року, що були покривджені солдатами радянської армії в часі ІІ Світової війни. Всі вони стали жертвами жорстокості сексуального насильства. Вони є лише тим малим прикладом сотень і тисяч невинних жертв подібних військових злочинів по цілому світі, що поплатились своїм життям за вчинені звірства. В контексті цього факту виникає останнє запитання стосовно того наскільки сильно має право чинити спротив насильству його жертва? Наступний моральний принцип твердить, що чинити спротив має право кожна жертва агресії без обмежень стосовно засобів спротиву, але в той же час жертва не має морального обов’язку до такого спротиву. Попри фізичну і психологічну шкоду, завдану агресором, слід пам’ятати, що духовна чистота жертви залишається непорушною та незаплямованою. На думку Св. Августина, завдана шкода тілу жодним чином не порушує цілісність душі: «Поки душа зберігає цю твердість мети, яка освячує навіть тіло, насильство, вчинене чужою хтивістю, не справляє жодного враження на цю тілесну святість, яка зберігається непорушною завдяки власному постійному стриманню». Саме тому він зокрема засуджує спроби обірвати власне життя зі страху перед можливим насильством. Августин твердо переконаний, що чистота жертви залишається недоторканою, а вона сама жодним чином не є ані винувата, ані відповідальна за те, що з нею сталося.

Стверджувати, що вчинена жорстокість з часом минає безслідно і без наслідків, звичайно, не можливо. Про це свідчать тисячі випадків ПТСР (посттравматичний стресовий розлад) у жертв насильства, а сотні психотерапевтів, що працюють з її наслідками, можуть це підтвердити. Неналежними поставами в цьому випадку буде або заперечення, або замовчування, або уникання проблеми, а ще більшим злом може бути звинувачення самих жертв сексуального насильства в тому, що з ними сталося. Не минає безслідно сексуальне насильство під час війни і для самих агресорів, і мова йде не лише про їхній внутрішній стан та породжені ним суспільні проблеми. Головний і очікуваний наслідок після таких звірств – є понесення кожним агресором адекватної форми правової відповідальності, контрибуції тощо. Звичайно, що всі ці міри не в змозі повернути час, усунути завдану шкоду та спричинений біль. Однак задля дотримання справедливості та майбутнього цивілізованого людства є необхідно, щоб належна відповідальність настала. Чи зможемо ми – цивілізований світ – вкотре зробити належні висновки стосовно причин, що призвели до сьогоднішнього насильства? Це питання далеко не риторичне, а екзистенційно важливе в перспективі виживання людства в майбутньому, а яке це майбутнє буде – залежить від того наскільки сьогодні ми готові протистояти цій агресії та несправедливості, що породила теперішню війну.

Commentaires


Les commentaires ont été désactivés.
bottom of page